Культура
публічного виступу.
1. Підготовка до виступу.
Для того, щоб підготуватись до
конкретного виступу потрібно пройти такі етапи:
1) визначити тему і її назву;
2) сформулювати мету;
3) підібрати матеріал;
4) вивчити і осмислити відібрану
літературу;
5) записати прочитане.
Підготовка до виступу починається
із визначення й уточнення теми. Будь-яка тема є частиною великої проблеми і
являє собою одну з її частин. Важливо усвідомити це і не прагнути в одному
виступі осягнути неосяжне.
Щоб ваш виступ був результатним,
ставте перед собою три запитання:
–
кому я буду говорити?
–
навіщо? з якою метою?
–
що повинні засвоїти слухачі?
Якщо оратор не подумає про
призначення виступу, він не матиме успіху у підготовці його і виголошенні.
У залежності від різноманітних
факторів мета може визначатися так:
– поінформувати;
– пояснити;
– зацікавити;
– переконати, запевнити;
– закликати до дії;
– надихнути.
Важливий етап підготовки
ораторського виступу – вивчення відібраної літератури. Ораторові необхідно
вибрати з літератури те, що можна буде використати у виступі, тобто прочитати
відповідні розділи і зробити потрібні записи.
Після того як матеріал до промови
підібраний, записуючи його, інформацію потрібно правильно систематизувати.
Систематизація промови залежить від кількості використаних джерел.
Щодо запису інформації для
майбутньої промови, то найбільш простий вид запису – це виписки. Їх
рекомендується робити на окремих картках. Вони не завжди повинні бути
дослівними.
Існує декілька видів
конспектування:
Фактографічне конспектування необхідне, коли важливо передати
слово в слово зміст постанови, нового закону, рекламної інформації і т.п.
Вільне конспектування – передача змісту тексту своїми словами.
При творчому конспектуванні думки автора доповнюють, розвивають, узагальнюють.
Лекторське конспектування – це представлення матеріалу на
папері так, як він звучатиме в аудиторії.
2. Принципи публічного виступу.
Існує дві групи принципів
публічного виступу, за допомогою них можна вирішити що і як говорити у кожному
конкретному випадку.
Перша група принципів відповідає на
запитання „Що говорити?”, вона дозволяє визначити зміст і спрямованість
виступу. До неї належать: визначеність і чіткість особистої позиції,
науковість, правдивість, поєднання теорії і практики.
Друга група принципів дає
можливість зосередитися на запитанні „Як говорити?”, тобто продумати
організаційний аспект промови. До неї можна віднести такі принципи, як опора на
активну роль аудиторії, систематичність і послідовність, доступність,
диференційований підхід, наочність.
Особливу увагу акцентуємо на принципі наочності, адже використання
наочності під час усних виступів підвищує правдивість слова, або принаймні
створює ілюзію правдивості, адже краще один раз побачити, ніж сто разів почути.
Англійці кажуть: „Бачити – значить вірити”. І це справді так.
Основні вимоги щодо застосування
зовнішньої наочності під час виступу:
–
її використання не є самоціллю, а підпорядковується меті
й завданню виступу;
–
вона ілюструє тільки головні ідеї, найскладніші проблеми;
–
не слід перевантажувати виступ наочністю, вона залишається
допоміжним засобом інформації;
–
слід ретельно продумати доречність застосування кожного
виду наочності окремо і всіх їх у комплексі, підготовленість слухачів до їх
сприйняття (наприклад, уміння слухачів орієнтуватися на карті);
–
не варто одночасно розвішувати всі таблиці, схеми,
малюнки – їх треба показувати в той момент, коли вони потрібні для ілюстрації
матеріалу виступу.
Але, застерігаємо, що „картинка”,
якою б корисною вона не була, не повністю розкриває зміст слова”.
Концентруємо особливу увагу на
тому, що у певному значенні все, що говорить оратор, має за собою ті чи інші
авторитетні джерела..
Існує три різновиди авторитетних
тверджень:
-твердження, засноване на
авторитеті оратора;- твердження, в основі
якого лежить суспільна думка;
-твердження обізнаних
осіб.
Зазвичай для підтвердження
власної думки оратори цитують інших, більш авторитетних осіб. Проте вказуємо на
те, що цитувати обов’язково потрібно вміти, адже цитати – це невід’ємна частина
хорошого публічного виступу.
3. Рухи, поза, жести й міміка. Інтонація.
Під час промови намагайтеся
стояти спокійно, міняйте позу лише через декілька хвилин після того, як ви вже
стомилися стояти так. Положення тіла має бути природнім. Рухатися намагайтесь
тільки природно і без зайвих поворотів Знайдіть природне і зручне положення для
своїх рук.
Будь-які жести мають доповнювати
мову і не виражати нічого іншого крім того, що говорить промовець. Правильні
жести – ті, які синхронні з нашою мовою. Причому, скупа жестикуляція промовця
справляє приємніше враження, аніж коли він надміру широко й багато розмахує
руками. Жестикуляція зближує лектора зі слухачами і робить зміст його промови
зрозумілішим.
Будь-які рухи, пози, жести й
міміка виправдані лише в тому разі, якщо вони не привертають до себе надмірної
уваги, інакше може загубитися основний зміст промови.
Однією із значних хиб
лектора-початківця є те, що він увесь час говорить монотонно, через це його
виступ стає дуже одноманітним.
Якщо промовець хоче наголосити на
якійсь думці, він може зробити це кількома способами: пауза, посилення чи
стишення глосу, зміна його висоти, уповільненість викладу, наголоси, жести,
міміка, повтор важливих слів чи речень. Наведені наголошувальні засоби
виконують подвійну роль. Вони допомагають вирізняти важливі думки з-поміж менш
важливих і водночас пожвавлюють виступ, роблять його цікавішим.
Оратор повинен почувати себе
володарем ситуації. Насправді, кожен може змусити аудиторію слухати свій
виступ. Треба тільки бути щирим і ставитися до людей з повагою. Все залежить від
того наскільки ви протягом перших п’яти хвилин зумієте переконати аудиторію у
своєму позитивному ставленні. Водночас треба пам’ятати, що слухачі чекають
чогось більшого, ніж просто „розмова на рівних”, – важливих, повчальних речей.
Довірливість і щирість повинні читатися на вашому обличчі завжди при
спілкуванні з людьми.
4. Власне виступ.
Лектор-початківець повинен
запам’ятати текст виступу в процесі кількаразового його повторення. При цьому
потрібно спробувати відтворити умови, в яких відбуватиметься виступ, тобто
тримати рукопис в руці або поставити стілець на стіл чи на другий стілець,
імітуючи кафедру. Причому, зручніше, коли рукопис лежить на кафедрі або на
столі, бо тоді обидві руки вільні і ними можна жестикулювати.
Дехто не радить тренуватися перед
дзеркалом. Проте, для спостереженнями за мімікою, жестикуляціями та рухами тіла
цей метод цілком виправдує себе. Мета тренувальних виступів полягає в тому, щоб
лектор міг протягом лекції якомога більше часу дивитися на слухачів,
підтримуючи з ними контакт.
Під час виступу (тренувального чи
справжнього) тримайте голову прямо і дивіться на уявних слухачів. Коли треба
заглянути в рукопис, опустіть очі, але голови не нахиляйте. Після викладу
окремих думок, не забувайте робити короткі паузи.
Як побороти хвилювання?
Стримати хвилювання під час
виходу на трибуну або повністю його позбутися просто неможливо. Хвилювання
виникає через страх. Проаналізуйте свої дії і встановіть причину страху. Чого
ви власне боїтеся? Якщо зрозумієте, чим спричиняється страх, то вам легше буде
усунути будь-яку з причин.
Подолайте страх і оберніть
схвильованість у натхнення, з яким ви говоритимете про предмет свого виступу.
Ця порада ґрунтується на сучасних досягненнях психологічної науки. Якщо ви
добре знатимете тему, то говоритимете з запалом і натхненням, які ви необмінно
передасте своїм слухачам.
Якщо ви хочете позбутися страху і
хвилювання, використовуйте кожну нагоду взяти участь у публічному виступі,
тільки тоді ви зможете досягти бажаного результату.
Бажаємо успіхів!
Комментариев нет:
Отправить комментарий